Після другого антифону або другого зображального слідує піснеспів «Єдинородний Сину». Сам піснеспів відділений від антифону/зображального класичним славослов’ям (Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові…) та звучить так: Єдинородний Сину і Слове Божий, безсмертний Ти і зволив Ти спасення нашого ради воплотитися від святої Богородиці і приснодіви Марії, незмінно ставши чоловіком. І розп’ятий був Ти, Христе Боже, смертю смерть подолав. Ти один у Святій Тройці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас.
Піснеспів звернений до Христа і це видно вже з перших слів. Як Бог Христос є єдинородним Сином Отця, тобто єдиним, Який постійно родиться від Отця (на відміну від Святого Духа, Який не родиться, а сходить від Отця) та Словом Божим, як про Нього сказано на початку Євангелія від Йоана (див. Йо 1, 1-2). Чому євангелист приписує титул «Слово» Христові? Можна по-різному це пояснювати, однак з самого Євангелія виглядає, що така аналогія пов’язана з процесом творіння всесвіту. У книзі Буття стверджується, що Бог творив світ через говоріння, тобто через Слово. Бог «сказав» і утворилось те чи інше (див. Бут 1). А в Євангелії від Йоана, сказано, що Слово Боже є особовим – це сам Бог, і «ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Йо 1, 3), тобто нічого не було сотворено без Нього – Христа.
Далі піснеспів стверджує, що Христос є безсмертним, і це зрозуміло, адже як Бог Він не міг померти і не помирав. Помер Він у своїй людській природі, яку прийняв від Пресвятої Богородиці, про що мова йде відразу в наступних словах піснеспіву. Син Божий зволив спасення нашого ради увійти в людську плоть (воплотитися), стаючи, отже, людиною, і то незмінно, тобто назавжди стаючи одним з нас. У своїй Божій природі єдинородний Син Божий і Слово Отця не має ні початку, ні кінця, а в своїй людській природі має початок (зачаття у лоні святої Богородиці і приснодіви Марії), але не має кінця (незмінно ставши чоловіком). І саме у своїй людській природі Він розп’ятий був і воскрес (смертю смерть подолав).
Закінчується піснеспів «Єдинородний Сину» тим же ствердженням, що і починався – ствердженням Божества Христа: Ти один у Святій Тройці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом. Ставши чоловіком, Син Божий не перестав бути Богом, не перестав бути однією з трьох Божих Осіб, тож Він рівнославимий з Отцем і Духом (тобто Йому належить рівна, та ж слава, що й Отцю і Духові), незважаючи на те, що поруч з Божою природою Христос має незмінно людську природу. Набуття Сином Божим людської природи жодним чином не змінило Його божественної природи, тобто не впливало на Його Божество. Розп’яття та смерть людської природи Христа не змінили безсмертності Його Божого єства.
Остаточним акордом піснеспіву «Єдинородний Сину» є прохання про спасіння. Це закінчення цілковито збігається із закінченням приспівів до антифонів, однак тут звучить по-особливому, адже ввесь піснеспів зводиться до того, що великий безсмертний Бог, один зі Святої Тройці, Слово, що «ним постало все», задля спасіння людей забажав сам стати людиною, перетерпіти розп’яття і смерть, щоб подолати людську смерть. Увесь піснеспів зводиться до того, що Бог прийшов у світ спасти людину. Ми ж кличемо до Нього: «Спаси нас», прохаючи, щоб Він прийняв нас у те спасіння, яке приніс на землю.
Марія Ярема
