Перший воскресний (пасхальний) антифон укладений зі стихів псалма 66 (65), кінцевого славослов’я та приспіву «Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас». Усі три стихи псалма своєю темою мають славу і велич Божу: Воскликніте Господеві, вся земля, співайте ж імені Його, віддайте славу хвалі Його (Пс. 66 (65), 2). Скажіте Богові: Як страшні діла Твої, у множестві сили Твоєї леститимуть Тобі вороги Твої (Пс. 66 (65), 3). Вся земля нехай поклониться Тобі і співає Тобі, нехай же співає імені Твоєму, Всевишній (Пс. 66 (65), 4). Співання псалмів, які прославляють Бога, було завжди вагомою частиною як старозавітних, так і християнських Богослужінь1. Водночас саме свято Пасхи, якого є воскресний антифон, якнайбільше підхоже для замилування Божою величчю, для воздавання Богові хвали і слави.
Перший стих антифону є закликом до вселенського хвалення Бога. Усе, що живе на землі – рослини, тварини, люди – усе покликане славити своїм буттям Бога. Рослини і тварини, а разом з ними і нежива природа, своїм буттям справді славлять Бога, свідчать Його неперевершену творчу силу і провидіння, мудрість і довершеність Його діл. Однак вони і не можуть поводитись інакше: ні рослини, ні тварини, ні нежива природа не є свідомими і не мають свобідної волі, тож не здатні ані вибирати служити Богові, ані противитись Його волі. Лише ангели та люди з усього сотвореного Богом є свідомими і свобідними, тож і здатними як любити Бога, служачи Йому з власного вибору, так і відкидати Бога, заперечуючи Його власним вибором. Тож перший стих воскресного антифону закликає всю землю з усіма її мешканцями, але насамперед людей, воскликати Богові, співати імені Його, віддавати славу хвалі Його. Лише люди з усього земного буття можуть свідомо славити Бога, і коли вони так роблять, усе, що живе на землі, хоч не свідомо, але поєднується з людьми у славленні Бога.
Правдиве пізнання величі діл Божих викликає у людей благоговійний трепет перед Всевишнім. Цей трепет пов’язаний з тим, що діла Божі справді страшні. Другий стих антифону власне закликає нас визнати це: Скажіте Богові: Як страшні діла Твої. Страшними діла Божі є не у значенні, що викликають жах, а у значенні, що викликають настільки велике захоплення, що аж трепет, дрижання проникає усе тіло. До прикладу, людина відчуває трепет, коли споглядає обшир природи з верху височезної гори або коли стоїть поблизу потужного водоспаду чи чогось подібного. Божі діла викликають у нас благоговіння, благоговійний трепет перед могутністю Його сили і любові не лише тому, що Він сотворив з нічого усе, усю вселенну з її недовідомими обширами, які міряються мільярдами світлових років, а й тому, що Син Божий став людиною, жив між нами, помер і воскрес, даючи нам спасіння. Справді страшні діла Божі. Бог настільки великий і величний, що уся величезна вселенна разом не може хоч якось протиставити Йому свою силу, тому й каже псалмопівець: у множестві сили Твоєї леститимуть Тобі вороги Твої, тобто навіть ті, які не визнають Тебе, Боже, як борються проти Тебе, у свій час, коли пізнають Тебе, леститимуть Тобі, бо зрозуміють, що незрівнянно слабші у своїй силі від множества сили Твоєї.
Пізнавши хоч трішки Божу велич, людина покликана визнати Бога своїм Господом (Паном), тож третій стих антифону закликає поклонитися Богові та співати Йому: Вся земля нехай поклониться Тобі і співає Тобі, нехай же співає імені Твоєму, Всевишній. Знову ж таки вся земля зі всіма її мешканцями, крім людей, самим своїм існуванням наче поклоняється та співає Господеві. Натомість людство покликане свідомим рішенням та власною волею поклонятися та співати Богові. Поклоніння – вираз визнання Бога незмірно вищим понад себе та бажання підпорядковуватися Йому, спів – вираз радості від присутності Бога та служіння Йому. Приносити Богові поклоніння та спів є належною реакцією людини, яка пізнала страшні діла Божі та Його самого.
Закінчується антифон славослов’ям: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Це найбільш звичне славослов’я в молитві Церкви, яке лаконічно, але дуже добре відображає наше поклоніння та спів Трисвятому Богові.
Приспівом першого воскресного, а також буденного, антифону є прохання про спасіння через молитовне заступництво Пресвятої Богородиці: «Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас». Чому просимо заступництва Богоматері, а не звертаємося безпосередньо до Христа, як, наприклад, це є у другому воскресному та третьому антифонах? Молитися до Бога насправді можна і за посередництвом Пресвятої Богородиці чи інших святих, і безпосередньо. У будь-якому випадку наша молитва остаточним адресатом має лише Бога. Адже ні Пресвята Богородиця, ні інші святі не допомагають нам своєю силою, а тільки благодаттю Божою, що через них на нас сходить. Молитися за посередництвом святих є зазвичай легше для нас, грішників, адже звертаємось до таких же, як ми, по природі людей, щоб вони донесли нашу молитву Богові. Можна звернутись і безпосередньо до Бога, але чи завжди є сміливість після численних упадків звертатися до Нього? Натомість до Пресвятої Богородиці чи інших святих маємо більше сміливості будь-коли звертатися, так як вони є людьми: хоч і спасенними та прославленими в небі, але все ж людьми, які ділять з нами ту саму людську природу. Ми через безліч гріхів можемо мати острах звертатися до Бога, святі ж мають повсякчасну сміливість до Нього звертатися, так як живуть у світлі Його лиця та є Його угодниками. Тож, коли просимо про заступництво Богоматері чи інших святих, то просимо їх, щоб вони, які є нам рідними по людській природі, занесли наші прохання до Бога, Якому вони рідні по спільному «мешканню» з Ним. Але завжди і у всьому центром і адресатом християнської молитви є Бог. Йому Єдиному вся земля покликана воскликати, співати, віддавати славу хвалі Його, поклонятися.
1. Архиєп. Мирослав Марусин, Божественна Літургія, Рим 1992, 181.
Марія Ярема
